Ти оголював мої плечі, та більше душу.
Біля тебе я завжди була б голою.
Ти знав: не робитиму того, чого не мушу.
Ми жили у в`язниці, та надихáлись волею.
Ми зустрічали світанки, вночі не спавши.
Над нами стогнало прозоре небо.
Сузір`ями Всесвіту так і не ставши,
Ти розповів, що я тобі… Треба.
Я прочитала послання з твоєї стелі.
Вона розмальована моїм криком.
Все таке невагоме, неначе з пастелі.
Таке все яскраве, неначе з риком.
Знаєш, з тобою так терпко жити,
Що аж у руках і очах затремтіло.
Залишаюсь поруч. Не маю куди спішити.
Ти оголював мою душу- оголюй тіло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641483
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.02.2016
автор: Луноокая