(Присвячується одній скромній дівчині, яка
обмежила доступ до своєї сторінки ВКонтакте)
Тобі я щиро від душі зізнався –
Що «Немо» – це «ніхто», це псевдонім,
Що я під ним від Тебе заховався
І знов зіткнувся із мовчанням я Твоїм…
Мій смуток темна ніч у сон перетворила,
Надію лиш на Бога в серці мав,
А зранку пісня про любов давала крила –
«Історію кохання» хтось «розповідав».
Зайшов у мережу, а Ти в онлайні!
Не встиг зрадіти – «заховалась» Ти…
Не зупинився я в своїм коханні –
І знов писав про дружбу я листи.
Ти запитаннями мені відповіла –
Чи справжнім є ім’я, хотіла знати.
«Як гарно підбираєш Ти слова!
Чи Ти поет?» - наважилась спитати.
«Дали мені при хрещенні ім’я!
А псевдонім цей виник випадково –
Бабуся «постаралася» моя,
«Ніхто» - улюблене у неї слово» -
Зізнався щиро - «Ні, я не поет»
(Тоді до Клубу ще не «записався»).
І гарних слів розкрив я свій «секрет» -
«Читав багато, все життя навчався...»
Так захопився, щиро так писав,
Що не помітив, як проговорився.
Я про «стару» сторінку розказав,
«Невдалу спробу» і, нажаль, «спалився»…
© S.Nemo
05.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2016
автор: Finist