Я іду по степу –
там могила
і виблискує
сивий ковил...
Зверху кам'яна
баба над схилом,
мов здаля
з силуетом сови...
Тобто, мудрості
свідок давнішній,
ще дитям
в очі їй заглядав –
У пройдешні часи
дивна ніша,
таємницю б її
розгадать.
А тепер й сам
під колір ковилу,
Стільки змін
за життя перейшло.
Ти ж стоїш
і не зла, і не мила,
хоч який
зовні був перелом.
В інший вимір піду,
ти ж віками,
як укопана
будеш стоять:
– світ безумний,
аж до космодрами?
Ти скажи мені –
що, лиш Месії
це життя на Землі
осіять?
06.02.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641683
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.02.2016
автор: Променистий менестрель