Забуті сокровення Бога Праотця,
Ми чуємо одні знамення злободенні,
Чигаємо мов дикі звірі на свого ловця,
Водночас просимо Творця: "Прости гріхи щоденні"
Зарита в попелі осрамлена душа,
Бо блудність холодом закутала нам очі.
Лиш блимає придушено свіча твого життя,
Чи проживе вона сьогодні Судні Довгі Ночі?
"Нехай святиться Ім я Твоє" - ось слова,
котрі колись були в твоїх батьків священні.
Ти змила їх, коли кружляла в грішності морях
Ти не просила в Бога для дітей благословення.
Чекаєш як до ніг впаде Насушний Хліб?
А скільки раз ногами ти його топтала
Перед святими образами падаєш до ніг?
А довжників своїх сама ніколи не прощала.
"Але избав нас від лукавого. Амінь",
Слова останні в памяті нараз постануть,
Відкриється в молитві віри й істинності мить,
Твоя душа Причасником Святого Тіла стане.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641768
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 06.02.2016
автор: Kira