Чому ми бачимо лише свої образи,
А інших ображаєм мимохідь?
Сказавши щось, шкодуєм, майже зразу
Та... Що вже? Світ перевернувсь на спід...
Дрібниці роздуваємо слонами -
Роздратування, ревнощі чи злість,
Хто зна, якийто біс керує нами,
Який диявол в голову заліз?
Невже оце так просто, дати на поталу,
На втіху та на радість упирям
Те, щоу муках... Та й у радощах плекали?
Це ж - наше, не чиєсь, не залежалий крам!
Вже, хто правий, хто винен - неважливо,
Нехай то буду я... Хіба у тому суть?
Лише прошу тебе, кохана, будь щаслива,
Я справді щирий... І... Зі мною будь...
Хто зна, чи повірять у мою щирість...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2016
автор: посполитий