Горе - хмара очі зашторює повстю,
В землю втискаюся ноги розправивши.
Розум в приціл концентрується повністю,
Палець курок натискає мов клавіші.
Трасирують кулі, всю пунктиром окреслюють межу,
Вампір появився мов тінь на розбитій стіні.
Сутеніє, нічною совою за ворогом стежу,
А ворог бє градом, мурашки ідуть по спині.
Осколки жалять, не спасуть ані чин ані ранги,
Хіба що земля прихистить у розірвані груди.
Нарешті в прицілі. Відсилаю смерть бумерангом,
Осиновим колом вампіру. Спасіння не буде.
Правда за мною, і війна ця зовсім не лажа,
Спалені села, до щенту розбомблені хати.
Про все нащадкам історія потім розкаже,
Сьогодні є правда. Ворог прийшов нас вбивати.
Рана у спину, ми того зовсім не чекали,
Слово вороже не варте копійки ні цента.
Ворог навпроти з явним монгольським оскалом,
Ворог навпроти з явним московським акцентом.
Не можна втрачати сьогодні ні віру ні пильність,
І не вірю що Путін нарешті дійшов розпуття.
Нам вже не потрібна від ворога лютого милість,
Війною цією лже братні розірвані пута.
Втискаюся в землю, в окопі холодно й гірко,
На все в цьому світі своя відміряна мірка.
Куля за кулею наче червона ганчірка,
Куля за кулею Путіну в голову дірка.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641959
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 07.02.2016
автор: Василь Надвірнянський