Де серце заросло фіалками зимою,
Ти рвеш судини й вириваєш душу.
Я як із потаємних стін вінчаюся з тобою
У 21 рік від сонцесходження в калюжу.
Цей день і знову день і розпач.
Розпач один.Без глупоти.
Чому тобі непевно так далося
Прийти до мене,охопити ніжно руку і піти.
Перемогти не може воїн,
Що покалічив якось руки.
Перемогти не може дотик
До твоїх губ-ти як завжди курив"Прилуки"...
Щодня в щодень
Із дна в ще гірше дно
Тебе невідоме кидає.
Чи знаєш ти@чи хтось-не знаю
Про поле битви у моїй душі.
Борюсь,чи нагнітаю я?Та ні.
Із серця,знаєш,міні-клаптик,
Шматоване шиття-міркИ малі.
І як нести ту ношу чи поклажу
Невпевнено в зимові дні?
Нічні гадання на зірках торішніх,
Де випадає знов твоє ім'я.
Я спалюю листи,все ж ні.Залишу.
Бо полетиш і ти у забуття!
Доля страшна чорнюча жінка,
Як так знущається зі мною.
Я б прагнула випити "Маргариту",
Чи склянку із холодною водою.
В глибоку ополонку рветься серце
Стійкі епітети й повтори плачуть.
Забути все мені?
Чи знову ти ледащо...
Підрахувала дні.Закреслила в блокноті.
Підбила підсумки життя.
Знаєш,милий,краще мак в волоссі,
Ніж твоє скалічене жінками світовідчуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2016
автор: Ольга Швидка