Я не тямлю вже нічого,
З вуст лунають дивні вірші.
За обрієм сонце знову.
За обрієм.
Не в душі.
Захлинаюсь буденним гартом,
З горизонту впала земля.
Згадувати не варто.
Де я.
Вітер віє, та не покине,
На долонях якась річ.
Ти найкраща в світі людина.
Як ніч.
Вже не тямлю, неначе сонна,
Я не бачу твоїх вій.
Ти, ніби, казкова персона.
Із мрій.
Дотик ніжний торкає душу,
Я скидаю волосся з пліч.
Пам'ятати лиш попрошу.
Я не річ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642428
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2016
автор: Світлана Глушко