Не обіймай птицю щастя руками в крові,
Бо плата одна - голова на плаху.
На смертному бажанному одрі
Ти гімни співай своєму краху.
Хтось плаче в кутку, може, ти?
Дай собі надію дожити до крапки.
Навіть у пеклі сумують самотні чорти,
Залишся мені в кулаці на згадку.
Віддай їм життя, забери свободу
Від марень тутешніх і приїжджого щастя,
Бо коли в гетто вмикають воду,
То значить, що топлять, хто не зумів впасти.
Візьми за руку тиху ніч і вийди надвір.
Там співають пісень про велику поразку,
Там чатує у мареннях твій внутрішній звір
І кидає життя у прострілену каску.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642551
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 09.02.2016
автор: Коваль Богдан