Доживу чи ні до самоти –
що на небі писане, не стерти.
Наші долі ділені на чверті.
Йде остання, Господи, прости.
У чаду щоденної борні
за насущне, віще і минуще
наша проща у останні дні
все одно закінчиться у пущі.
Інколи задумуюсь на мить, –
чом душа за втраченим болить,
наче і її молотять черті?
А перед лицем самої смерті
я щасливий, бо мені щастить
жити, оживати і не вмерти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642853
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 10.02.2016
автор: I.Teрен