[i](«Блаженні засмучені, бо вони втішаться» (Мт. 5, 4)
[/i]
Призвав Господь сто ангелів до Себе
Відправив їх усіх на землю з неба.
І звідти Він принести їм велів
Найкраще, що знайдеться на землі.
По сходах прозорих небес посланці
Спустились на землю, немов промінці,
Що сонце дарує землі й небесам –
Здійснити завдання що Бог наказав.
Вже дев’яносто дев’ять вернулись на зорі
І принесли немало вони земних дарів.
А сотий припізнився всього лиш на хвилинку –
Лежала на долоні проста людська сльозинка.
Перед Царем Небесним він голову схилив –
Чекав я поки грішник молитву завершив.
Молив він про прощення і каявся в гріхах –
І от його сльозинка тепер в моїх руках.
Була вона так схожа на вранішню росу...
Зрадів Господь і глянув з любов’ю на сльозу.
І ангелу промовив Творець і Цар світів –
Для мене ця сльозинка дорожча всіх дарів…
11.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643087
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2016
автор: Finist