Чи буде правда в осередку мого племя?
Чи повернемося з вогню, як птаха Фенікс?
Бо людці страшні ставлять себе замість богів,
та: керують долями народів і країв,
розстрілюють культуру у засніжених ярах,
переписують історію сурмою по серцях.
Їм бидло лише потрібне у роботі,
аби пан сиділи ситі, безтурботні.
Й пророків їм не треба у ріднім краї,
аби не бентежили людей в одчаї.
Не боячись, державні ділять статки,
заклавши наші душі до остатку.
І думаєш: живеш в країні вольній, новій,
а насправді - в резервації урядовій.
У чистих душах ми миєм ноги,
себе ж не бачимо й зблизька.
На віру в бога заводим моду,
самі ж по вуха у гріхах.
Чи будеш вільним, прадавній мій народе?
Чи виздихаєм від епідемії Еболе?
І останки наші нова популяція
виставлятиме в музей, для інсталяції.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643134
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.02.2016
автор: олена гай