Встала мати удосвіта,
День новий стрічає…
Синок її і досі ж там…
Донбас захищає.
Проснулася ж вона рано,
Молитви читає,
Вижив щоб на полі брані…
Святого питає:
«Чому жертвами каїнів
Стали наші діти?
Чи ще довго Україні
Бідоньку терпіти?»
А він згори супить брови:
«Зло закрило очі,
Запиває горе кров’ю
Зранку і до ночі…»
«Так спини ж, Великий Боже,
Смертельну наругу.
Вірю: все народ наш зможе,
Пройде чорну смугу.
Глянь, Дніпро як сивий плаче,
Несе хвилі в море,
Бо таке вже колись бачив:
Русь п’яніла з горя,
Коли князі воювали,
Родичів карали,
Земля тоді горювала,
Чорною ставала.
Чи то розум зло приспало,
Що горить країна?..»
А на сході вже світало…
Сонце ще не гріло…
Роса капала сльозою –
Зело молодила…
Зачарована красою
Жде землиця дива…
11.02.2016.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643228
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.02.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)