Всихають села, наче криниці.
Двори спустілі. Бур’яни. Розруха.
Не півні тишу будять – горобці.
Голосить скруха.
Автобуси забули ці шляхи.
І вибувають назви та адреси.
Викреслювали ж їх не вороги…
Суцільні стреси.
Покинуті назавжди…
«Перспектив
Немає, – зверху кажуть. – І не буде».
І хто ж отих чиновників ростив?
Бо тут – теж люди.
Ні школи, ні крамниці вже нема,
І до лікарні неблизька дорога.
У непотрібних на душі зима.
Тремтить тривога.
Забрали те, що дорогим було,
То й пам'ять роду знівечили, стерли.
Суха сльоза трима моє село.
Ще не померле…
12.02.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643333
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.02.2016
автор: Вячеслав Романовський