(Присвячується одній скромній дівчині, яка
обмежила доступ до своєї сторінки ВКонтакте)
Подякував Тобі я за відвертість,
На вечір фото надіслати обіцяв.
Забув про обережність і безпечність,
А Твій «сюрприз» попереду чекав.
Я вислав фото темне та привітне,
Бо посмішку у тінь я «заховав»,
Мій темний силует на фоні світлім
Загальні риси все ж відображав.
«Ну як Тобі «незрозуміла ава»,
якій «багато» років?» - жартував.
А Ти мене ще так не дивувала –
На відповідь таку я не чекав.
«Твоя сторінка друга цікавіша.
І фото кращі» - написала Ти.
«Ти помилилася. Нема у мене інших.
Лиш та, що залишилась від сестри.
Але її я не оновлював давно,
Нічого там цікавого немає.
Ніколи моїх фото не було –
Вона мені лиш смуток навіває…»
Ти знову мило стала так мовчати,
А потім знову «заховалася» від мене.
Експромтом звично став я римувати
Душі моєї подихи для Тебе:
«Люблю, коли в онлайні Ти мовчиш,
Коли Твій страх сторінку закриває.
Люблю, коли з питаннями спішиш –
Коли взаємність серце відчуває.
Люблю, коли ревнуєш до сестри,
Коли про неї мимоволі я згадаю.
Люблю, коли наполягаєш Ти,
Коли своє я фото надсилаю.
Люблю, коли «придумуєш» сторінку,
Коли в думках Ти сумнів маєш.
Люблю, коли зникаєш стрімко,
Коли свою провину відчуваєш.
Люблю, коли гординя не дає любити,
Коли Тобі я вірші посилаю.
Люблю на цьому світі жити,
Коли на Твою відповідь чекаю…»
© S.Nemo
13.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2016
автор: Finist