Хтось розвішує зорі щоночі,клопітка
це робота мабуть.
Бо треба встигнути обвішати ними
все нічне небо.
Адже прийдуть люди в тиху місцину,щоб
мовчки або й не мовчки милуватись ними.
Я от дивлюсь на місяць ,і здається мені,
що той хто розвішує зірки ,живе саме на місяці.
Такий собі дідуган в ковпаку, з довгою
білою бородою, яка виблискує зоряною пилюкою.
І ледь він встигає почіпити останню саму
малесеньку зірочку ,як крадеться світанок,і їх
треба здіймати.
А потім все спочатку ...робота є робота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643861
Рубрика: Верлібр
дата надходження 14.02.2016
автор: Vin Libert