Сивіють скроні, вицвітають брови,
Життя карбує впевнено сліди.
Заради чого втрачене здоров’я?
Хай не потраплять діти хоч сюди!
Тривожать сни війною їх ще й досі,
Де ціль одна – душмана голова,
Ще матері за вбитими голосять,
Кусає губи нестара вдова.
Онук Афган тепер шука на карті,
Неначе діда хоче там знайти,
І серцю сина боляче стискатись,
Здалось на мить, що й серця стук затих.
Летять роки… Їх не спинити, Боже!
Хлоп’я бере альбом собі до рук.
–А дід на тебе, тату, дуже схожий, –
Відмітив раптом радісно онук.
Війна людей завжди безжально косить,
І кров, і смерть схиляють до землі.
В бою важкім міняють колір коси,
І сиротіють діточки малі.
Тривожать сни ще й досі їх війною,
І вже не бачить їм солодких снів…
Не для війни, погодьтеся зі мною,
Народжуєм і ростимо синів!
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643988
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 15.02.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)