У світлий сон травневої знемоги,
В повінчаний із яблунями гай
Забрів я, мов тривожний, зимний здогад,
Що схожі віхола і квіту май.
На світлий моріжок, важка, зів'яла,
Упала зламаної гілки тінь,
Та жодної травинки не зім'яла,
Чужа їй буйноцвіту заметіль.
Лукавими, зеленими очима
В гущавину вдивляється весна,
Мене ж не бачить, — лише сни відчинять
Сліпучі брами, що зима звела.
Оце б, наввипередки з солов'ями,
Подати голос свій на повен зріст,
Та відлетіла пісня з журавлями,
Та голос каменем у груди вріс...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2016
автор: Пересічанський