Ходить лісом їжачок
В кожушку із колючок.
У колючій одежині
З вітром бавиться шипшина.
Ще й ожини –
Поважні дами –
Усіх лякають колючками.
Є в лісі й інші гострячки:
Ялин уколки ще й сучки…
І всі вреднулі, і не протии
Аби когось у щось вколоти.
Дружити з ними –
Радість, втіха!
Але буває не до сміху.
Ось зайчик: бігав, а чи йшов
На ніжці пальчика вколов.
Сльози кап, кап –
скис наш герой:
-У мене вава. Ой! Ой! Ой!
Чистотіл і подорожник
Свідки подій лісних
дорожних
(Без них не та вже й медицина)
Звірят лікують і людину.
Консіліум ураз зібрали,
Зайчаті ніжку лікували.
Обмили пальчика росою,
Ужалили ще й кропивою.
Хтось диво сил приклав
до ранки,
А потім пожурили зайку.
Слівцем кольнув терен
пахучий:
- А що, догравсь в кущах
колючих?
А через день, після обіду,
Від вавки не було вже
й сліду.
Бігав і грався знову зайчик,
І не болів у нього пальчик.
Цю новину небом високим
На хвості несла сорока.
І щиро всім настрикотала
Про все, що бачила і знала.
А я те чув, запам’ятав,
Для вас, малята, записав.
Не вірите? Ах ти ж мороко!..
То запитайте у сороки –
Вона і радо, і охоче
Про це вам знову настрикоче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644166
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2016
автор: Петро Мігур