А біла берізонька завжди весною
Ронить журбу свою соком-сльозою.
Бо розтинають сокирою груди
І сік - її кров - цідять жадібні люди.
Ніхто її горем і не перейметься,
Як птахом пораненим серденько б"ється,
Плаче так гірко, тріпоче й тріпоче,
Тільки ніхто цього чути не хоче.
Всіх попрошу щиросердно й уклінно:
Не знищуйте задля наживи берізок,
Не завдавайте ви зла їм та болю,
Милуйтеся їхньою диво-красою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644282
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський