Які бувають люди різні -
Обідні, раніші і пізні :
Хто спить , а хто у формі зранку
Спішить до праці від світанку,-
Невпинний рух і штовханина...
Аж поки не настане днина.
Сумні і кволі о полудні ,-
Їх мало, наче ті приблудні,
Ч и вільні від заробку нині,
Що без роботи в цій годині ?..
Ось стало сонце на пів неба,
І знести це якось-бо треба...
Хто віддає свій борг державі,
А хто в приватника в заставі,
Хто п"є у барі прохолоду,
А хто - у ліжко має моду...
Усі, неначе сонні мухи,-
Їдять, працюють, люблять слухи...
Зробивши, сонце повний круг,
Виходить з днини літній дух
І людство дивне і щасливе,
Ч и в спекоту, чи після зливи
Летить на крилах у квартири
Свої залатувати дири
Все метушиться, знов спішить:
Хто до сім"ї , в кафе летить,
Хто до батьківської вечері,
Кому любов відчине двері,
Хто у театр , в ресторани
Свої зализувати рани...
Отак підходить до кінця
Історія одного дня,
Що тягнеться отак у місті,
Хоч душно й тісно, наче в тісті,
В такий -от спосіб міський люд
Життя єднає в лінь і труд...
Тепер, можливо, хтось охоче
Життя послухать інше схоче
І ,хоч воно сіріше в чомусь,
Дивись, приглянеться, і комусь
Зміняти схочеться на ділі
З калейдоскопа дні - на сірі...
Так, сірі, бо у нас в селі,
Неначе в вічній боротьбі
Із дня у день землиця плаче,
І не господар, хто не бачить,
Як хліб росте чи цибулина,-
Це знає добре і дитина !
О п"ятій ранку сонце сходить,
Господар до хліва заходить.
Перш, ніж поїсти чи попити,
Худобу мусиш обходити,
Пастух чекає з чередою,
Відтак не займешся собою...
А далі,- вибору немає ,
Вже здогадався, хто читає,-
Мотику в руки чи на плечі,
Води багато, щоб, до речі,
Не стало зле на сонці літнім,
Бо гріє вже не так , як в квітні!
І так - до другої, у полі,
А там ідеш і не поволі...
Оббігати живе все треба,
Тай дітвора пів дня без тебе...
І забуваєш, що не ївши,
Хапнеш в торбину, полетівши.
І так щодня : буряк, картопля,
А там розсада безподобна
Капусти, перцю,помідора...
І так день- в-день, - роботи море,
Аж в ріст піде - тоді зупинки
Для себе викроїш хвилинку
Ще двічі влітку - сінокоси,-
Стають ранесенько, як роси...
Коса, щоб добре тняла трави ...
А там - поснідать, сонце встало,-
Сушити, грабати, складати...
Працюють діти , батько, мати,-
А там- збирання урожаю,
Що це таке- я добре знаю...
Не гріє, не пече вже часто,
А дощ із вітром годить рясно,-
Збирати мусиш- твоя праця,
Ти ж не якась із міста цяця !
Живемо всяко і усюди,
Звикають до усього люди,
Та я схиляюсь низько тим,
Хто землю любить без годин.
Для кого- відпочинок- свято
І цього дня їм забагато
Це -наймудріші трударі.
Що долю віддали землі...
Потріскані,рапаті руки,
Та совість чиста їх від муки,-
Вони ні в кого не забрали,
Вони ростили й годували !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644328
Рубрика: Ода
дата надходження 16.02.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова