І плакати нема вже більше сили,
Вже молитви святі прочитані усі,
Не знаю де шукать оті могили,
Оті могили, що лиш бачу уві сні.
О Боже милий, де ота одна?
Де відшукати маю свого сина?
Летіла б птахою самотньою, сама-
Бо за живого, чи за мертвого просила.
Не вірила словам на похоронці,
Святу надію лиш леліяла в душі:
Десь там, в своїй чи у чужій сторонці,
Розквітнуть мальви, де рясні дощі.
Прийде і принесе їх у дарунок,
Їй- найсвятішій, найріднішій на землі,
І прийме ніжний мамин поцілунок,
Вже наяву- не у глибокім сні.
Сидів самотньо на своїм порозі,
В душі щемів пекучим болем шрам,
А мати птахою летіла по дорозі,
Не бачила землі, не вірила словам.
Я повернувся матінко, матусю,
Пробач за смуток, за пекучий біль,
Як у дитинстві до грудей тулюся,
Не буде болю, ні образ, ні сліз.
Присвята солдату АТО з Волині, який після похоронки, через рік повернувся живим до рідного дому, пройшовши Іловайський котел та полон ворога. Мати не втрачала надію, вірила в те, що її син живий.Вражаюча історія, прочитана на ФБ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644347
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2016
автор: Леся Утриско