Застигла, пестує погляд посивілі скроні,
Згорнув, мов оберемок, сховав у замок рук.
Теплом напоєні тіла і жар, дрож у лоні,
Два серця, що одне, злилися у спільний стук.
Спивала насолода біль довгої розлуки,
Падали з неба зорі - стелилися до ніг.
А ніч підхоплювала тихі гортанні звуки
І бережно несла в світанок, мов оберіг.
Твоя я, коханий мій, твоя, - лунало в ранок, -
П’яніла від любові окрилена душа.
Я так щаслива, що поруч ти, - ловив серпанок.
Богів то воля, мила, - єдина ти моя.
16.02.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2016
автор: Валентина Ланевич