Самотній вечір,тепла ніч,
моє життя полинуло в її простори.
Я все блукаю віч-на-віч,
не дивлячись куди ведуть дороги.
Не дивлячись на жарти стрілок,
що так до старості спіша.
Порину у минуле серед плівок,
там ясний сміх,чим дальше темнота.
Чим дальше важче довіряти,
словам,які мурашками вкривали тіло.
Так легко в душу наплювати,
щоб тіло все ломало і тремтіло.
Чи зможу з кимось високо літати?
І не застрягати на повторах.
й цілий світ розмалювати,
не існувати в однотонних шторах.
Не відчувати ту печаль на серці,
що все несу,на зломаних плечах.
Я все наївно відкриваю дверці,
й асбергом ударять по очам.
Зимовим холодом,так тепло обмиваюсь,
так замерзають всі гнійні минулі рани.
Я з долею все сперечаюсь,,
що знімає ці сопливі мелодрами.
Хіба про мене ви згадали?
Та ні,я чорнота ваших думок.
Лиш вміло серце обстріляли,
не натискаючи курок.
Я вас згадаю, не забуду,
над вами ворон пролітає.
і обіжатися не буду,
хоча й любов не зігріває.
****
І не здаюсь,я обіцяю,
й робитиму в майбутнє крок,
і ставлячи проблемам блок,
буду помало розвиватись.
Самотній вечір,тепла ніч,
закінчую свою несправну річ.
я буду просто усміхатись.
обману,що іде навстріч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644468
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.02.2016
автор: V1TaL1o