Ти приречений на вічність,
Милий Каю, тінь Сізіфа.
Днів уламки ранять пальці,
А холодний розум твій
Незворушно прорахує
Сотні тисяч комбінацій,
Добираючи крижини
Для таємного письма.
Але ти таки людина,
В цьому треба зізнаватись:
Дотик теплої долоні
Небезпечний для фігур.
Соляним стовпом холонуть
Сталактити як зневіра,
І маячить клята вічність
Докором тобі німим
за пихатість і за зверхність
у зухвалому бажанні
стати надто досконалим,
рівним Богу самому́.
І тому кривавить пальці
Гострота кутів та ліній.
Чи не краще смертним стати,
Бідолашний Каю мій?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644730
Рубрика: Верлібр
дата надходження 17.02.2016
автор: ptaha