Життя ввімкнуло час на повну гучність,
і кинуло у глиб бурхливих вод мету.
мабуть, у кожного говорить власна сутність,
чому ж тоді ми завжди обираємо не ту?
Не ту дорогу, не той час, не те життя,
повір, це до гіркого розпачу - трагічно.
діряві наші судна шторм лупцює так,
що вже немає часу на безмежну вічність.
На щастя те, що в далині вітрилами біліє,
на ту коротку мить непізнаного дива.
куди біжиш, куди летиш, єдина мріє?
мовчиш… за вікнами холоне злива.
За вінками іде життя під танго смерті,
танцюють в’язні зі спомином в очах.
і раптом... постріл. І сонети мертві
несе на крилах поранений птах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644772
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.02.2016
автор: Іра Табак