про що б не думав раб своїх поривів
і чим не гамував би пристрасть буднів,
які старішають, укрившись сивим пилом
брудних думок,
душа усе вбирає, наче губка -
і дощ, і сонця промінь,
навіть смог…
і грамів тридцяти уже доволі,
щоб з легкістю наповнить пляшку!
мріяв, закоркую -
і за давнім морським звичаєм
за борт відправлю,
і хвилі візьмуть
на замулені піною плечі
та й понесуть
до найближчого берега
далекої, нікому іще невідомої,
Атлантиди…
...де на піску телеграми
запізнілих замерзлих туристів,
які, ледь ступивши
на гарячий південний пісок,
уже поспішають додому,
де в дешевих ток-шоу,
у блакитному мерехтінні
розпродажі змучених душ…
де багатий вибір розтрат,
як у блендері,
в якому щоранку
ти готуєш комусь до сніданку
овочевий смузі…
де кохають по-справжньому,
тримають в напрузі
хрестоматійними поняттями
турецьких, англійських,
латиноамериканських
мильних авторів…
хоч одного б знайти
з Оклахоми…
я пам’ятаю:
ти дуже рідко замовляєш каву,
на відміну від мене…
ніби сон,
цей гарячий пісок,
що піщинами крупними
просипається крізь її пальці;
і подих спекотного вітру
куйовдить легенько
волосся,
яке з полону рвалося
туго заплетених кіс;
от і сонце її уласкавить –
у зеніті, та не обпікає –
леліє, обіймає…
до ніг її море сторожко
зганяє тендітні хвилі,
що підморгують
сонячними зайчиками,
гарячими…
в такому безмовному штилі
припливи стають колисковими…
тобі не здається часом,
що ми розмовляємо
різними мовами…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644880
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.02.2016
автор: Андрій Люпин