Переточила часу міль пелюшки згадки,
Пішли на ріст потреби, цінності життя.
Підтекст шукаю у мультфільмах і загадках,
Уперто долі пропоную білий стяг.
Капітулюю – зникала сила сповивати
Дитячу розкіш – мрію сіяти добро.
(Бо так казали: освітяни, батько, мати,
Вожді держави, що під молотом-серпом).
На що звелися поривання у надії?
Сплатить комірне і ДОЖИТЬ – найвища суть.
Не плаче серце, зачерствіло, вже не вміє.
Від сліз пролитих можна легко потонуть.
Простіше стане: тіло – в твердь, душа… Як знати?
Мо’ запитати у Кабміну ліпший шлях
Й як не здуріти од зв’язку «життя – зарплата»,
Бо страх за «взавтра» не живе на векселях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644918
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.02.2016
автор: Нея