Він називав його ласкаво "la mar",
летюча риба розтинала небо крилами.
У нього був незвичний дар -
пливти усе життя під білими вітрилами.
У далині – червонястий серпанок
світанкового теплого моря.
і дарма, що сліпить очі світанок,
байдуже, скільки ще болю…
Тягнувся смертоносний шлейф
з блідих акул з їх срібними спинами.
хоч вітру нема… безталанний дрейф
сплітається з тремтячими хвилинами.
Він все життя був, мов Сізіф,
і раптом вгледів мрію багряно-золоту.
а втім, тихе море - це тільки міф,
бо він обрав шалену самоту.
Щоб тільки море, він і небо голубе,
і ніжні хвилі блідо-кришталеві.
він бачить мрію, і шепоче «де…»,
а потім сняться вогнегриві леви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645011
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.02.2016
автор: Іра Табак