Тиха ніч у місячному сяйві.
Чутно шелест вікових дубів.
Край дороги, мальовнича хата,
Визирає з зелені садків.
А ще вчора, мазанку цю білу,
Ніхто б не помітив і у день.
Не розгледів би ніхто красу цю милу,
Серед цвіту яблунь та вишень.
А як тихо тут. О, Боже, як тут тихо!
Та й повітря чисте та легке,
І тонкий, ледь чутний запах диму -
Як давно не відчував я це?!
Ніч минула. Вже й світанок скоро,
Розфарбує все у колір свій.
Грає віз старий мелодію знайому,
То худобу вже женуть на водопій.
Все ще сіре, все таке бліде,
Он лелека вже летить до дому,
Він шукав поживу дітлахам,
Не зважаючи на голод, ні на втому.
І лише, коли вони з`їдять,
Таткову поживу на сніданок,
Він їх всіх до себе пригорне,
Крилом вкриє… Ось уже і ранок.
Але, поки що, усе все навкруги спить…
Зеленіє на полях шовкове жито,
І повітря, чисте та легке.
Як же тихо тут. О, Господи, як тихо!
© Євген Мірошниченко
19.02.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645085
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.02.2016
автор: Євген Мірошниченко