Щоночі, перед тим, як прийде сон,
До неї повідомлення летіло,
Горів екраном білим телефон:
«Кохаю. На добраніч, моя мила.»
Приходили, й приходили вони,
І вже таких ночей було чимало.
Ось знову телефон волав, дзвонив –
Та не ввімкнула, і не прочитала…
А вранці розбудив її дзвінок,
І в слухавку ридала його мати:
«Вчора потрапив в ДТП синок…
Загинув він біля твоєї хати…»
І те, що не прочитаним було,
Як гострим лезом по відкритій рані,
Ще довго і боліло, і пекло,
Його слова на білому екрані:
«Моє кохання… Сонечко ясне…
До мене вийди… Я тебе чекаю…
Скажи ще раз, що любиш ти мене…
Бо я розбився… Й мабуть помираю…»
Там, де вночі він тиснув на гальма,
Вінок живий біля її будинку…
То ж хай там що, і часу вже нема,
Та для коханих віднайдіть хвилинку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645182
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2016
автор: Любов Вакуленко