Облиш мене небо...
Не варто пірнати блакиттю
В засмучені очі, залиті дощами, мої...
Благаю не треба...
Для тебе я буду лиш миттю,
Сховай свою гавань за хмари такі димові...
І сонця не треба...
Розфарбуй земний простір в печаль,
Щоб під стать все мені підійшло...
Зухвала потреба...
І нехай мене вкриє зі смогу вуаль,
Якщо сонце крізь тебе зійшло...
Я в тобі розчинюся...
На клітинному рівні відчую
Всі барви твого вітража...
І дощами уп'юся...
Коли втрачена сутність
Між мною і небом зникає назавжди межа...
21.12.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645227
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2016
автор: Юлія Нова