на вигоні

Вигін…  Всі  сільські  дороги  ведуть  до  нього,  бо  туди  сходяться  усі  живі  істоти  у  селі:  жінки  та  чоловіки,  діди  та  бабусі,  хлопці  та  дівчата,  діти  та  малюки.  Це  зараз  у  кожному  дворі  своя  скважина,  підведено  водопровід,  а  раніше  -    одна  криниця  на  всіх  і  та  на  вигоні.  Ото  ж  і  сходилися  жіночки  до  кринички  води  набрати,  ляси  поточити,  по  теревеніти  ,  кісточки  обмити  всім  дівкам  та  молодицям  у  селі.  
- Ой,  Грицю,  ти  з  роботи?  Дуже  зголоднів?  Я  поставила  підігрівати  борщ,  а  сама  побіжу  на  вигін  по  воду,  буквально  на  п’ять  хвилин,  то  ти  через  кожні  півгодини  помішуй  його,  щоб  не  підгорів…
Чоловіки  у  вихідні  сходилися  на  вигін  пограти  в  карти:  у  «філя»  -    триньку  дати,  чи  в  «дурака»  -    пагони  получити.  
А  ще  на  вигін  кажуть  Майдан,  бо  на  всі  оказії  споконвіку  сюди  збігалися  люди,  всім  кутком  :  випроводжали  хлопців  в  армію,  зустрічали  героїв  з  війни.  Гуляли  весілля  –  тиждень  балгана  не  розбирали,  проводжали  на  пенсію,  чи  в  останню  путь.  
На  Репяхівці  на  вигоні  стоїть  церква,  на  Лукіївці  –  млин,  на  Баланівці  –  обеліск,  на  Гарбарівці  –  ярмарок.  
Вигін  у  вихідний  день  –  це  те  ще,  скажу  вам,    театральне  дійство!  
Сонечко  тільки  зійде  і  починається…  кругомворіт  життя  на  вигоні:  спочатку  господар  вигляне  за  ворота  подивитися  на  небо.  Затягнеться  табачним  димком  від  скрученої  цигарки,  виставить  палець  до  вітру.  В  одних  трусах,  куфайка  на  голе  тіло,  на  босу  ногу  кирзяки.  Тільки  він  зайде  в  хату  на    доклад  про  «прогноз  погоди  на  день»,    враз  ранкову  тишу  пронизує  свист  батога,  здаля  чується  «гоп,  гоп,  гоп»  -  це  пастухи  згукують  корови  в  череду.  «Дзвінь  -    дзвінь  -    дзвінь»  -  задзвонили  дзвінко  дзвони  з  Репяхівки  на  все  село  –  жіночки  в  різнобарвних  хустинках  поспішають  до  церкви.
«Ціп  –  ціп  –  ціп,  цяп  –  цяп  –  цяп,  тась  –  тась  –тась,  тю  –  тю  –  тю»    -  чується  з  кожного  двору  дитячий  голос  –  пораються  по  господі.  І  знову  тиша...  тільки  чути  як  шпачок  виспівує  на  тополі,  зозуля  кує  у  лузі,  бджоли  над  квітами  невтомно  гудуть.  
А  після  обіду,  за  традицією,  люди  виходять  погомоніти    на  вигін.
- Доброго  здоров’я,  кума!  
- З  неділею  будьте  здорові,  сусіде!
В  селі  прийнято  вітатися  один  до  одного.  
- А  чули  новину…  -  і  як  мурашки,  звідусіль  сходяться  люди,  почути,  розказати,  прицінити.  
А  за  ними  біжать  з  кожного  двору:  цап  з  козою,  індик  з  індичками,  гусак  з  гусками,  качур  з  качками,  півень  з  курками,  коти,  собаки.  І  всі  вони  мають  свій  голос:  цап  каже:  «Бе»,  коза  «Ме»,  індик  «дик  –  дик  –  дик»,  індички  «уть  –  уть  –  уть»,  гусак  «ґа  –  ґа  –  ґа»,  гуски  «ґо  –ґо  –  ґо»,  качур  «ках  –  ках  –  ках»,  качки  йому  піддакують  «кря  –  кря  –  кря»,  півень  на  весь  куток:  «ку  –  ку  –  рі  -  ку»,  курочки  йому  аплодують:
 «ко  –  ко  –  ко».  Жулька  на  проїжджаючих  мимо  коней  з  возом  сіна:  «гав  –  гав  -    гав».  Кішка  потираючи  свій  бік  об  ноги  господині  :  «муррр.»  
Кожного  літа  до  них  приєднуються:  козенята,  індичата,  гусенята,  каченята,  курчата,  кошенята,  цуценята,  приїздять  внуки.  
В  цей  час  старші  діти  починають  ганяти  м’яча  у  ворота,  які  в  будин  день  перетворюються  на  загін  для  прививок  худобі.  Менші  граються  в  «цурки  –  палки»,  «  третього  лишнього».  У  повітрі  гомін  наростає,  лементує  вигін.
- Маріє,  то  не  ваша  льоха  риє  картоплю  на  моєму  городі?
- Ой,  лишенько,  бісова  кров  з  твоїм  увірвителем.  Петре,  трясця  твоїй  матері,  я  ж  казала,  щоб  ти  зачинив  на  клямку  хвітку  до  свиней,  поки  я  по  воду  сходжу…
Ось  вже  й  голова  на  бричці  зі  своєю  тещею  з  району  повертаються.  Сірко,  Бровко,  Рябко  і  Жулька  накинулись  обгавкувати  проїзджаючу  мимо  двуколку:
- Гав,  гав,  -  вав,  вав,  -  тав,  тяв!  -    Туррр!
- Доброго  вечора,  пане  голово!  Вибачте,  що  моя  Жулька  обгавкала  вас  і  вашу  мат…ещу.  Вона,  така  зкажена,  бісова  собака,  як  моя  жінка,  то  ще  й  може  вам  штани  полатати.    То  ж  ходіть  здорові  від  гріха  подалі.
- Но,  ряба,  пішла!  Цоб,  цабе!
 Непомітно  й  час  спливає.  Вечірня  зіронька  сонце  спати  стала  вкладати.  Кури  пішли  на  сідало.    Корови  повернулися  з  череди  ,  забравши  господинь  до  своїх  дворів.  Старші  порозходилися  вечеряти.  Затьохкав  соловейко  у  гаю.  Час  для  молодечих  розваг.  Заспівала  скрипка  про  кохання,  гармошка  з  бубоном  вдарили  в  закаблуки:  то  в  польку,  то  в  гречаники,  то  в  гопак.        
- Ой  чий  то  кінь  стоїть,  що  сива  гривонька…  -    полилася  ніжна  пісня  по  вигону,  а  далі  спустилась  левадою  до  річки  .  А  там  берегом  перетворюючись  в  туман,  що  яром  стеливсь  долиною,  аж  поки  нічого  не  стане  видно.  Сон  потушив  світло  в  людських  оселях.  Ніч  засвітила  ясні  зорі.  А  тільки  сонечко  перші  промінці  змочить  у  ранішній  росі,  вигляне    господар  через  тин,  подивиться  на  вигін  і  попросить  в  Бога  благословення  на  життя…    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2016
автор: С. Мошенський