Тисячі душ пішли у небо,
вже ангелів набрався полк,
вони дивилися униз із неба,
на землю, сповнену тривог.
І вже давно не здивування
світилося в їхніх очах,
тільки було у них чекання,
коли для них наступить час.
Наступить час, що нагадає
про кожного, хто відійшов,
і про вас, рідні, пам’ятаєм,
надію вашу і любов.
У кожного - бажання, мрії,
що обірвались водночас,
а ще у них була надія,
вогник любові, що не згас.
Вогонь любові й шани України
нам залишили берегти,
за вас у далині далекій
молитися і пам’ятать могли.
Вогник, що ви нам залишили,
він стане нам світити знов,
бо у народжених буде надія,
власна країна і любов.
Ви із безсмертя повертайтесь
у душах, що рожденні після вас,
їх ви осяєте, пречистих,
і стануть вони кращими за нас.
Боляче вогник обпікає
спомином душ, він не погас,
але той вогник сутінки освітить
і змінить усвідомлення для нас.
Як змінить, або стане світлом,
про нього будем пам’ятать,
ви відійшли від нас у вічність,
та назавжди змінили час!
Картина із інтернету.
19.02.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645324
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.02.2016
автор: Светлана Борщ