Говорила, не лю́блю рожеві...
Жовті теж не люблю́, і білі.
Все одно, ти приніс мені інші,
А не ті, які так хотіла...
Все одно, ти прийшов лиш сьогодні,
А не вчора, як я прохала.
І проспав весь цей час у інших.
Хай у інших, та я не спала.
Ти продовжував душу труїтии,
Не спинився, як я благала.
Намертво в роль глухого вчепившись,
Так хотів, щоб німою стала.
Та вже так повелось в цьому світі,
Не стається так, як захочеш.
Намагавшись бажання здійснити –
Тільки голову наморочиш.
Це тому ті поблідлі троянди
Пелюстками лягли на підлозі,
А твоє безтурботоне обличчя
Відвернутись від них не зможе.
Відтепер я глухою стану,
А тобі лишу роль німого.
І твоя невгамовна пляма
Їх, нарешті, окрасить в червоний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2016
автор: LeV