Мені довіку прясти нитку -
У павутини стільки срібла,
Що викинуті із ужитку,
Старі та непотрібні мітли
Не виметуть до скону "світла".
Мені довіку цілувати
Комашку гарну, нерозумну,
Що добровільно йде до страти
У пошуках отих бездумних
Веселощів, а потім...хрумну...
Мені довіку загадково
Підстерігати... хто чекає,
Того не кинуть випадково,
Не знехтують і не злякає
Оте, що називають Раєм...
19.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645381
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2016
автор: Ліна Ланська