Хоч колись, Ви бачили Янголятко? Мамо, бачили? Це не сон, не жах, це я той Янгол, що вже без крил. Ви чули пісні, які співають Янголи? Ні? А я б вам заспівав. Навіщо так, Ви мамо? Чи, щось таке, я вам зробив?
Я був Янголем на небесах. Щодня співав пісні, був в покоях самого Всевишньго. Я спостерігав за людьми і досвідченими янголами, що стають людьми. Я також хотів стати людиною, хотів відчути земне життя, але зламали мені крила.
Осінього ранку в мене почалося битися сердечко. Згодом я почув,як тепла кров рухається моїм тільцем, й тихий, солодкий звук шуміння маминої крові, що рухався її судинами заспокоював мене. Я чув мамин голос, він здався мені милозвучним. Ще маленьким, таким, що меншим з пальчик на маминій долоні, я мріяв, що цей ніжний голосок буде співати мені колискову.Мама ще незнала, що я зявився, що я поряд.
Вранці, моїй мамі було погано, її почало нудити. Це повторювалося протягом тижня. Вона пішла в лікарю. Довго сиділа під кабінетом і благала, щоб все було добре. Я одразу помітив мамині хвилювання. Коли мама зайшла до кабінету, її оглянув лікар.
Він привітав маму, сказав, що в неї під серцем такий крихітний "Я". Маму кинуло в жар, потім в холод, на обличчі зявилась легка нотка радості, що в одночас перетекла в гірку злість, печаль. Мамця пришовши додому, гірко плакала. Нервувала, винила мене всьому. Вона зателефонувала, мабуть, моєму татові. Тато приїхав, вони довго спілкувалися з мамою. Тато сказав мамі, щоб вона обирала між ним-- щасливим життям і мною-- сомотньою покинутою. Мама обрала звичайно, рожеві планами на щасливе, багате, безтурботне життя.
Вранці ми з мамою пішли до лікарні. Мама оплатила гроші за операцію. Вона купила мені крихітці-малюточці, Янголятку, чорну, похмуру, жорстоку з тисячами розбитими частинками кришталю, жорстоку смерть. За що? Що такого, я вам, зробив? Матусю, Ви думаєте, що я ще нічого не відчуваю, що мені не боліло? Ви думаєте, що я ще не людина? А хто я? В мене вже була душа, дарма, що моє тільце було ще не досканале, не розвинуте, як слід, але я мав вже душу. Чи нехотіли б Ви, мені заспівати колискову. Чи нехотіли б Ви, почути янгольське слово "Мама". Чи нехотіли, щоб я притулявся до Вас, схиляючи свою ще маленьку, важку голівку Вам на груди.
А я хотів. Я так хотів нородитися, побачити світ. Я помер--ненародженим. Не спавши, заснув на вікі. Я був Янголятком, а тепер маленька примара, яка загубилася в часі. Я щосили кричу: Мамо! Рятуй! Благаю тебе! Мене ніхто не чує, Бо розмовляти не навчили. Я плачу мовчки і без сліз. Мене маленького Янголятка, розбили як кришталь. Я хотів стати земним Янголем, але Ви, обрізали крила. Мамо! Я примара у часі, я гірка потаємна частинка, розтерзаної душі мами. Я гірка помилка. Але я ніколи не стану янголем знову, я згубився. Я став прозорим, безіменим кристалевим янголятком, що як примара , як чорна хмаринка літає все життя за мамою, яке кричить. Зачекай, Благаю, Люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2016
автор: Первомай