Давай говорити доторком зблідлих долонь
На папері, що з ляку тихо принишк
я писатиму білі слова, лиш для тебе, лиш…
щоб срібна заметіль не торкнулась твоїх скронь…
Давай так, щоб тихо-біло, і світу не стало мого
без тепла, що морозом по шкірі, без тремтіння
надірваних струн у присмерках голосу твого,
у зіницях терпкого невпійманого мерехтіння.
Ця мелодія застигла у горлі німими словами,
так вагомо стікає по шибках дощ.
не залишилось більше нічого, крім неба між нами,
змученого кволого неба, ну що ж…
Хай порвуться всі струни і вичахнуть всі слова.
хай навколо падають глухі стіни і мости.
і у скронях лиш думка: «так ніхто не кохав…
так ніхто і ніколи не зможе … лиш ти»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2016
автор: Іра Табак