Як у тумані даленіє пам’ять
оазою німого дежавю.
Чи не тому і досі сльози кануть,
що іноді не радує, а ранить
усе, чим дорожу я і живу?
І ні на що уже не претендую
і маю те, що явно заслужив.
А як і ні – допишу, домалюю,
аби герой мій жив і не тужив
із лірою моєю одесную.
І поки, Боже, Ти іще єси,
іду я од лукавого у люди
[i]десятою дорогою[/i] усюди,
де є ще відображення краси,
яка мені поезією буде.
І поки ще скрипить перо моє,
і на порозі в інше житіє
зоря ранкова п’є у травах роси,
я бачу за коловоротом днів
усі дороги пройдених років,
жнива, отави і мої покоси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645702
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2016
автор: I.Teрен