В трепеті стягів
траурний трунок
крепом полоще безодню труни,
рук трубадура
слізний рятунок
у німуванні печальнім струни.
Тихо стікає
віск поминальний
сліз королівських бурштинним вогнем —
свічі очей тво-
їх догоряють,
сивий володарю зим і ночей.
Злет королівства
храмами зводив
в небо чекання вінчання твого —
нагло пошлюбив
принц невідомий
душу незайману вічності сном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645788
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2016
автор: Пересічанський