Вона так щиро зааплодувала:
«А ще казав що пісню Ти не знаєш!»
А потім ще наївно так сказала:
«Співаєш Ти так гарно, як і граєш!»
«Співаю трохи гірше» - засміявся.
«От ми вже десь годину розмовляєм,
А я ім’я Твоє ще не дізнався.
Хоча так мило ми удвох співаєм…»
«От я - Роман» - представився він їй.
Вона питання ніби це чекала:
«Я – Юля… А у Тебе рак який?» -
Так просто по-дитячому спитала.
Він засмутився, але відповів:
«Рак у легенях і кістках – саркома…»
«А мій у мене в голові засів –
Пухлина рідкісна – астробластома…»
«Не чув ніколи…» - ніби запитався
«От бачиш!» - гордо так сказала.
«Так «астра» - зірка» - тихо здивувався.
«Лиш тільки чорна» - сумно так зітхала…
«А назва правильна – в очах буває темно.
На мене опромінення чекає.
Але спочатку операція, напевно.
От тільки ліків тут невистачає…»
«Мені вже операцію зробили.
Тому я ще погано дуже граю»
Вона сміялася над цим так щиро:
«Погано граєш? Краще не буває!
Я у житті ніколи ще не чула,
Щоби ще хтось так дивовижно грав!»
У щирості така наївна була.
Він з радістю у серці їй сказав:
«А хочеш, буду я не просто грати?
Так хочеться з Тобою говорити,
Про музику Тобі розповідати.
І вечори всі разом проводити…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645822
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2016
автор: Finist