О, скільки падала... Та все вперед іду.
Хоч кроки стишила - та не спинюся!
Приймаю, Боже, долю я свою
І за своїх синів щодня молюся.
Засію полечко і урожай зберу.
І з солов'ями дзвінко заспіваю.
Я вдячна тобі, Боже, за синів,
відважних, мужніх...
Із найкращих! Знаю...
У світі в кожного є доленька своя.
Як пташка, я розправлю вільні крила.
Мої сини - то гордість є моя.
Я навіть в горі, з ними є - щаслива!
О, скільки падала... Та все вперед іду.
Хоч кроки стишила - та не спинюся!
Приймаю, Боже, долю я свою
І за своїх синів щодня молюся...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2016
автор: Надія Башинська