Сумне відлуння

Давно  гуманність  втратила  свій  зміст,
її  було  прошито  кулями  наскрізними.
і  сьогодення,  мов  безпалий  піаніст
складає  ноти  постатями  різними.  

І  кожна  з  них  –  лише  сумне  відлуння,
і  кожна  з  них  –  лише  глухе  биття.
цей  світ-іронія  складає  шану  будням,
так  швидко  забуваючи  про  сенс  життя.

І  кожен  звук  –  синхронні  голоси,
і  кожен  крок  –  склепіння  гомону.
десь  стогнуть  в  грудях  зрубані  ліси,
мелодія  кінцевого  страшного  дзвону.

Бо  він  вростає  в  тебе,  мов  тавро,
зав’язує  очі  жорсткими  нитками
щоб  якийсь  безликий  «ти  хто?»
оглушив  тебе  чужими  думками.

Давно  вже  щирість  зникла  у  вогні.
перегоріли  свічки  розділеної  тиші.
зникає  твоє  сонце  у  густій  імлі,
його  вже  встигли  скуштувати  миші.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646156
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.02.2016
автор: Іра Табак