В сусіди мого зазвичай не всі вдома,
Третина родини завжди на війні.
А ті що лишилися, хоч і в багні,
Святкують щоденно, а що, невідомо.
В обід поминають загиблого сина,
Заводить жмуру молоденький кобзон,
І вже під гармошку, чи то під шансон,
Одспівують блудну родинну третину.
І кожного ранку обличчя аж сині,
Під вечір червоні, поночі бліді,
І всі, навіть ті, хто не дуже й хотів,
Таким триколором пишатись повинні.
І кожну добу у сусіди те саме.
Щобожого дня і до ночі штормить.
Під ранок твереза трапляється мить,
Сумні підрахунки побитого краму.
Та вранішня погань – не вийдеш на люди.
І звідки береться під вечір пиха?
А завтра – то якось вже буде. Нехай.
Бо так не буває, що завтра не буде.
Та хто його знає, а раптом буває.
Горіли ж хати розвеселі не раз.
Насниться, на згарищі тиха жмура
Без меж, без пісень, без парканів, без краю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646196
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.02.2016
автор: kanan