Я б весен сховала кілька,
Бо знову їх літо вкраде.
А в мене тут неба стільки,
Що більше нема ніде.
Як вляжуться зорі спати
У тихі хвилі ставка,
Покличу весну до хати
Із небом моїм на руках.
Я знову буду малою
Будуть мої весни малі.
І ми заживем з весною
В обіймах всієї землі.
Повісимо сонце на двері,
А місяць тоді - на вікно.
А хмари на стелі в химери
Обернуть себе все одно.
Дощі прокрадуться на хвильку,
Поля розкульбабляться всюди.
Весна має неба стільки,
Що більше ні в кого не буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646210
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.02.2016
автор: Альона Вікторівна