Творчі люди все відчувають гостріше:
Те, що тебе запекло,
мене може вбити
пізніше..
Це не нудьга. Не сум. Не біль і не сльоза.
Не мармурові стіни. Не бетон і прірва.
Це просто відчай. Та, чорт забирай,
Він що, отак і буде в душі вічно?
Яка мета? Який там оптимізм?
Чекати ранку - лиш одна надія.
Заходить сонце, й в душу переліз
Той вітер, що мої руйнує мрії.
Коли нема мети, задля якої
Вставати з ліжка варто кожен раз.
Коли, як дежа вю, все знову й знову..
А час? Він так летить, невпинний час!
І сміх дітей на вулиці, як комом,
І аромат наспілої весни.
Налий мені сьогодні коли з ромом,
З гачка, що зачепилась, відпусти.
17.02.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646245
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 23.02.2016
автор: Robbery