Вже скоро сонце холод переважить.
Вже юність знов даровано землі.
Я жду, коли про це природа скаже
Із висі голосами журавлів.
Ці голоси я здалеку впізнаю –
Журба з них осипалась восени –
А зараз не проплачуть – проспівають,
Що в серці нерозгадано бринить.
В тих звуках невимовне щось для мене,
Загублене в прадавніх міражах.
Неначе обізвалось сокровенне,
Що знала до народження душа…
Ось клин пливе над нашим огородом
Роса із нот… Лише вожак мовчить.
Натомлений, він бережно і гордо
Несе у дзьобі од весни ключі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2016
автор: Ніна Багата