27. МІЖСЕЗОННЯ. Іспити.2.
21.02.2016* 20:35
У випадках, коли відбувалися Сенсорні Розкриття Розширених здібностей у людини, то необхідно було завжди переконати людину в тому, що вона дійсно потрапила в цю ситуацію. Для цього була стандартна процедура, коли людина потрапляла в інше місто чи в інше оточення і там, де її ніколи не знали до цього моменту, відбувалося остаточне Розкриття. Через цю процедуру в ті роки пройшло багато моїх колег. Адже у себе на батьківщині нема пророка і тому людина, хоча і має нову якість, але її оточення не сприймає її в цій якості.
Так трапилося і зі мною: я пройшов цей етап у Енергодару, де під час відрядження мимоволі об'єднав місцевих "просунутих". Тоді я входив у так зване МАПЕ (Міжнародна Асоціація позитивних екстрасенсів) і у мене з'явилася ідея в Енергодару, де було багато дуже цікавих і незвичних людей, створити філію МАПЕ. Заради цього, за декілька годин до поїзда до Запоріжжя, заскочив до штаб-квартири МАПЕ.
Я тоді не знав, що саме цей візит обумовить мій найтяжчий Іспит, який я не здав і про який досі мені соромно згадувати, хоча пройшло з того часу, як на зараз, 25 років.
Моя розповідь, яку буду вести далі, передбачає, що імена людей, які були тоді задіяні, будуть не названі чи будуть змінені. Не знаю, чи живі зараз ці люди, не знаю їх долю, але не вважаю, що маю право розповідати інакше.
Отже, я піднявся на другий поверх будинку, підійшов до дверей "штабу". Біля них стояло пару хлопців, які сказали, що туди заходити не можна, бо там іде співбесіда. "Та я тільки покажусь Галині, бо домовлявся з нею по телефону, що прийду на цей час." - "Ну, заглядай!"
Відкрив трохи двері і заглянув. В кімнаті було багато людей, Галина сиділа за столом спиною до вікна і обличчям до дверей, а перед нею сиділа якась молода жінка.
Галина побачила мене і сказала: "Зайнята буду години дві. Бачиш скільки людей!" Я покивав головою мовчки, що так і буде і прикрив двері. Але до того, як я це зробив, жінка, що сиділа напроти Галини, повернулася, подивилися на мене і раптом я побачив, як її очі широко розкрилися і вона навіть трохи почервоніла. Повна ахінея - абсолютно незнайома мені особа.
Не встиг зробити і крок від дверей, як вони розкрилися і вийшов мені знайомий молодий чоловік.
"Віктор!" - я зупинився, обернувся. - " У вас є час?"
"Не більше півгодини."
" А можна, щоб ви почекали хвилин п'ять? Моя знайома, що зараз сидить перед Галиною, просить, щоб ви дали згоду поговорити з нею."
"Про що?"
"Та вона скажіть. Прошу вас, будь ласка!"
Дійсно, через п'ять хвилин вони вдвох вийшли із кімнати.
"Ганна!" - сказала жінка і простягнула руку. Пожав. - "То у вас гарно працюють руки при масажі?" - "Хто вам сказав? Я не пробував." - "Працюють, працюють! Я знаю! У мене халепа із хребтом, то може спробуєте мені допомогти?" - "Я зараз їду у відрядження," - "Але ж ви повернетесь. Надовго?" - "Три доби." - "То подзвоните мені, коли приїдете." - сказав чоловік.
Коли повернувся до Києва, то тільки через декілька днів згадав, що обіцяв подзвонити. Подзвонив. Домовилися зустрітися на квартирі тьоті цього чоловіка - "Вона добра дуже і цікавиться незвичним!" - сказав він і дав адресу.
Приїхав. Мене вже чекали: вечеря стояла на столі. А я і рад був цьому.
Спочатку були розмови про справи екстрасенсорні, потім про авторитаризм Льва Островського, кожний щось обережно розказував про свій досвід, а потім Ганна раптом сказала: "То ви мене продіагностуєте? Адже я сама не можу це зробити!"
Я вже на той час знав, що серед нас це звичайне явище, коли сам по відношенню до себе не можеш застосувати свої здібності, але я ж в повному обсязі ще ніколи не діагностував! До того ж, у мене була повна недовіра до себе! Сказав про це.
"А ви спробуйте!" - сказала Ганна. Всі інші почали мене умовляти.
Сів напроти неї, закрив очі, а Голос каже мені: "Дивись по чакрам!" - "Як?" - питаю. - "Дивись! Потрібне прийде!"
Почав дивитися. На моє здивування, її тіло проявилося перед очима розмитою плямою, а чакри немов слабі світлі згущення. Та коли я немов наводив на чакру погляд закритих очей, то вона ставала більшою і йшла інформація, яку я автоматично вголос просто повторював і дивувався цьому подумки.
Все йшло звично, бо інформація йшла в межах медичного діагностування - порушення метаболізму, розхитаний хребет, розкриття сьомої та шостої чакр, що означало фонтанування Розширених Сенсорних здібностей. При цьому чомусь я проминув четверту чакру і опустився нижче.
Коли дивися на другу чакру, то почув, як мій голос сказав, що у неї є донька, чоловік і коханець - у відповідь долетів здивовано схвальний вигук.
І от я повернувся до четвертої чакри і зразу відкрив очі та із жахом встав зі стільця, бо я побачив себе, а поряд цю жінку у білому вбрані, і ми тримаємося за руки.
Вона сказала: "Коханець у минулому і то було так собі, разове. Але що ви ще побачили? Щось про доньку?"
"Так. Ніби їй загрожує якась небезпека" - сказав я, пом'якшуючи побачене.
"Я знаю про це. Але ще що?"
"Нічого більше," - сказав я і на її умовляння відмовлявся говорити. Нарешті вона припинила вимагати зробити це, загадково подивилася на мене і сказала: "Ви побачили нас разом. Так?" - Я мочав. - "Що ж, мені треба скоро їхати, бо не встигну на останню електричку, то може зробите масаж?"
І я зробив масаж, вперше дивуючись, що мої руки немов самі по собі робили певні рухи, в певній послідовності і навіть знали де треба сильно нажати, а де легенько, який "малюнок" виконати. Потім таке багато разів повторювалося в інших обставинах і з іншими людьми, а тоді це було вперше.
Коли закінчив це, коли трохи ще погомоніли, а Ганна почала збиратися на електричку, то вона сказала: "Через три дні ми ж збираємося всі на зустріч із Львом. То ви будете?"
"Так. Буду."
"То я щось вам розкажу."
МАПЕ переїхало із центру Києва в Дарницю і члени МАПЕ почали збиратися в Актовому залі в одній із середніх шкіл. Було звичайне збіговисько - а залі члени МАПЕ, чоловік 150, на сцені Лев півтори години говорив про все і вся, адже він колись був конферансьє і це наклало відбиток, напевно. Одним словом - театр одного актора.
По закінченню Ганна попросила, щоб я провів її до метро і розказала мені свою історію.
Жила собі дівчина, а коли їй сповнилося 14 років і вона вперше усвідомила, що вона жінка, то у снах почали до неї приходити два старця у білих балахонах, з білими бородами, з пронизливими очима і говорити їй, що її чекає велике майбутнє як лакувальницю. При цьому вони казали, що у неї буде чоловік значно старший за неї, що вона повинна чекати його і показували їй фотокартку, на якій був зображений я. Молодший трохи, ніж зараз. (Різниця у віці між нами була 35 років).
Вона цьому не вірила і вважала, що це якась омана, але нікому не розказувала про це.
Молодість. Поряд жив молодий хлопець, закохалися, стали близькими, його забрали в Армію, вона чекала його, а коли він повернувся з Армії, то вони одружилися. Старці припинили до неї приходити давно і вона забула про це, але на другий день після весілля вона не змогла встати з ліжка - у неї всі хребці немов роз'єдналися. Знайшла засіб їх поставити на місце і тепер це робить кожний ранок. Особливо було тяжко, коли чекала на доньку. Зараз доньці 3 роки.
І от десь півроку назад між нею і чоловіком почала "бігати кішка", до неї знову прийшли старці у снах і почали казати: "Шукай!" Вона і почала шукати . І знайшла.
Ця історія мене приголомшила, запитав: "І що?" - " Я знайшла!"
З того часу стало правилом, що я проводжав її до метро і розмовляли ми про всяке, тільки не про те, що вона розказала мені.
Один раз після наступного збіговиська МАПЕ ми йшли до метро втрьох - чоловік, що познайомив нас, вона і я. Вона сказала: "Ви давно мені не робили масаж. То може поїдемо до твоєї тітки?" - запитала у чоловіка, що йшов поряд - "Поїхали!" - сказав він. І ми поїхали.
Був незвично приємний вечір - кожний розказував про свій екстрасенсорний досвід, вечеряли, було весело, бо кожний почав щось кумедне розказувати, і вечір пролетів непомітно. Ганна сказала, що їй треба на останню електричку і пішла, а ми продовжували спілкуватися. Господиня квартири була у захваті. Але було вже пізно, я хотів вже іти додому. Раптом господиня запропонувала мені залишитися, щоб мати ще час на спілкування: "Дві кімнати. Є диван!" Я погодився і тут роздався дзвоник: Ганна питає чи можна їй приїхати, бо вона не потрапила на електричку, а там, де вона інколи ночує в Києві, нікого нема дома. І приїхала. Розказала, що тупо дивилася на свою електричку поки вона не відійшла. Потім сіла і іншу і поїхала в іншу сторону.. Усвідомила це. Вийшла на станції Повернулася до Києва. Такого з нею ніколи не було, адже вона їздить так додому багато років!
"Нічого! Переночуєш тут!" - сказала господиня.
Чоловік попрощався, проїхав додому, а господиня постелила Ганні на дивані, а мені на підлозі біля протилежної стінки. Коли Ганна вмостилася на дивані, то я прийшов в кімнату, влігся і почав повільно провалюватися у сон, хоч і лежав на вельми твердому. Раптом прочув: "Слухайте! Чого це ви там мучаєтесь? Лягайте поряд. Адже я не кусаюсь!"
Здивувався, а потім нерішуче перебрався до неї.
І відбулося те, що повинно було відбутися в такому випадку.
Коли я повернувся на своє імпровізоване ліжко на підлозі і ліг на спину з дивним прочуттям задоволення, закрив очі, то перед моїми очима немов розчахнувся простір. Повисла срібляста імла з блакитними переливами, а на її фоні з'явилася трикутна пірамідка, ребра якої були із скляних трубочок, в середині яких був металевий каркас із тонкої проволоки. Роздалась неземна тонка і красива мелодія. Після цього зліва на право проплило обличчя неймовірно красивої жінки, сяюче, у фіолетово-синьому кольорі і вона м'яко сказала мені: "Дякую, Віктор!" І все щезло вмить.
Ошелешений я не міг заснути і все думав про побачене.
Вранці господиня зробила мені швидкий сніданок, бо мені треба було бігти на зустріч із замовником (тоді ще не покинув спроби працювати за фахом). На кухню вийшла заспана Ганна: "Ви приїдете вдень?" - "Не раніше двох годин дня."
Коли я приїхав, то Ганни в квартирі не було. Господиня сказала мені: "Приїхав її чоловік і забрав її" - і простягнула мені записку. Зараз не пам'ятаю що там було написане, але тоді мене приголомшила феноменальна безграмотність написаного.
І мене ВДАРИЛО!
Я усвідомив, що я поступив так, як отой Каганович, що мені зруйнував сім'ю. Сором, каяття, огидність до самого себе, відчуття провини перед чоловіком Ганни та жах переповнили мене. Було враження, що на мене навалився неймовірно великий тягар.
"Що з вами? Що з вами?" - питала господиня. Я кволо щось проказав і на ватних ногах пішов звідти.
Приїхав в майстерню Петра Гончара, в якій він люб'язно дозволив трохи пожити, і розгублено не знав що робити. Руки тряслися, я був в паніці. В маленькій кімнаті, де я спав, висіла рідкісна ікона Ісуса, я пробував молитися, але нічого не виходило. Раніше, коли я дивився на неї, то фігура зразу ховалася за золоту імлу, а тепер нічого цього не було.
Був сон, прокидання в паніці, засинання і знову прокидання. Під ранок я був вщент розбитий. "Треба іти в церкву! Відмолювати гріх!" - вирішив. В яку? І тут Голос немов поблажливо сказав: "Автокефальна".
Автокефальна церква тоді була в бувшій трапезній біля фунікулеру. В 7:00 я був там. А все зачинене. Почав тупцювати біля входу в розпачі. Хтось проходив недалеко і кинув мені: "Відкривається пізніше!" І я робив круги на Володимирській гірці декілька годин в очікувані цього.
Місяць кожний день відстоював в цій церкві вранішній та вечірній молебні. Потім почав приходити через день, а потім один раз на тиждень. Мене почало відпускати.
Але!
Весь 1992 рік я був під неймовірним тиском: мене переслідували Голоси, які примушували шукати зустріч з Ганною, писати їй листи, писати вірші, я час від часу немов чув її розмову зі мною. Було неймовірно тяжко все це витримувати А поряд з цим було відчуття/усвідомлення одинокості.
Ніколи ні до того, ні потім я не відчував так сильно, страшенно сильно Одинокість. Мне не рятувало те, що я весь час був серед людей, зустрічався з дітьми, з братами, з матір'ю, з товаришами, але Одинокість мов шматок льоду гнітила серце і душу. І тільки на кінець року це пішло на спад, а потім і зникло.
З того часу я Ганну не бачив. Через декілька років господиня квартири, де ми зустрічалися, а так трапилося, що я там став бувати і далі, сказала мені: "Я сьогодні на вулиці випадково зустріла Ганну. Що ви їй зробили поганого? Вона так вас ненавидить! Таку гидоту про вас казала!"
Що це було? Демонстрація Сили, щоб ми, люди, пам'ятали про неї?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646362
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2016
автор: Левчишин Віктор