Про таких часто кажуть - народився в сорочці!
А він просто лежав… Бо стомився жити.
Зовсім не рахував смітинок в чужому оці.
Для чого??? Не хотілося навіть вити…
Вчасно гальмували потяги, трамваї, Авта,
Сталеві заточки ковзали по ребрах,
Інколи навіть не знав, чи прокинеться завтра,
Але розплющував очі – значить, треба…
Грався з життям, вважав себе улюбленцем Бога,
Не жахався пекла, не прагнув до раю…
Світло в кінці тунелю падало на дорогу,
Лише дорозі, чомусь, не було краю…
Щаслива сорочка ставала гамівною,
Невезіння у смерті – хіба то щастя?
Боляче дуже було… Та не стало і болю,
Тільки пил на порожнім іконостасі…
В тунелі вже не світло падає на дорогу –
Тоненький промінь на зап’ясті кінчиком…
Порветься? Чи й справді в чоло цілований Богом?
На іконостасі – кучерява дівчинка…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646519
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2016
автор: Педро Гомес