[color="#b700ff"][b]Зима втомилась. Не під силу їй
Весняний подих, що струмить повсюди.
Знесилено вишукує простуди,
Щоб знати, може, хоч діагноз свій.
Де ті морози з віхолами втіх?
Снігів де, мов казкові, перемети?
Де небеса у височінь простерті,
В яких від заздрості аж вітер стих?
Шепочуть заспокійливо ліси,
Збираючи дощів цілющі сльози,
І зиму проводжають в дужі грози,
Бо у полоні вже майбутньої краси...
[/b]
[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2016
автор: zazemlena